Бережняк Тетяна Миколаївна

практичний психолог дошкільного навчального закладу (ясла- садок) загального розвитку №38

Практичний психолог працює за такими напрямками: психодіагностична, консультаційна, корекційно-відновлювальна та розвивальна робота, психологічна просвіта.

 

 

Рекомендації

Як правильно розлучатися з дитиною в період адаптації

 

  • Будьте впевнені, що у дитини все буде добре, що вона справиться з розлукою.
  • Довіряйте вихователям.
  • Придумайте ритуал прощання, який необхідно проводити постійно:

- Поцілувати в кожну щічку;

- Обійняти;

- Дати «п’ять»;

- Дайте улюблену іграшку або якусь річ (платочок, рушничок), свого роду талісман, який оберігає малюка.

  • Будьте чесними з дитиною: «Я іду на роботу і прийду по тебе,

коли ти пограєшся, поїси, поспиш і ще раз пограєшся».

  • По дорозі до садка розповідайте дитині захоплюючі історії.
  • Не піддавайтеся на дитячі маніпуляції (плач, істерики, гнів).
  • Частіше говоріть з дитиною, пояснюйте, що ви розумієте, як їй

важко звикнути до дитячого садка, до вихователів, та ви

допоможете їй впоратися з цими переживаннями.

  • Залиште сумніви і докори сумління через рішення вийти на роботу.

 

 

 

Насильство в сім’ї

Що ми зазвичай розуміємо під насильством?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо справжнім насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Насильством щодо дітей слід вважати:

- Нехтування дитиною;

- Нехтування обов’язків стосовно дитини;

- Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

- Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

- Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

- Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

- Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

- Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

- Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні за насильство, яке їм доводиться спостерігати.

- Діти відчувають сум.

- Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

- Вони можуть реагувати надто агресивно;

- Не визнавати авторитетів;

- Бути пасивними чи пригніченими;

- Мати вигляд заляканих;

- Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством? Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми.

Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає навичку – виявляти свої справжні почуття.

В результаті дитина:

- Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

- Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

«Емоції в житті дитини»

Дошкільне дитинство – особливий період в розвитку дитини, коли розвиваються загальні здібності

необхідні кожній людині в будь-якому виді діяльності.

Сучасні діти стали менш чутливими до почуттів інших, вони не завжди можуть зрозуміти оточуючих, не

можуть висловити й усвідомити свій внутрішній стан і свій настрій, і часто виявляють його в різкій формі.

Звідси і виникають труднощі в стосунках з однолітками та дорослими.

Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Виявляючись у поведінці, вони інформують дорослого

про те, що дитині подобається, що дратує. По мірі того, як дитина росте, її емоційний світ стає різноманітнішим і багатшим.

До 3-х років емоційний розвиток дитини досягає такого рівня, що вона може себе поводити зразково.

Однак те, що діти здатні до так званої “хорошої поведінки”, ще не значить, що вона постійно буде такою.

Для молодшого дошкільника характерними є різкі перепади настрою, адже його емоційний стан залежить

від фізичного комфорту. На настрій малюка 3-4 років починають впливати  взаємостосунки з однолітками та

дорослими. Він починає оцінювати поведінку оточуючих людей.

До 4-5 років дитина стає більш витривалою фізично. Це стимулює розвиток психологічної витривалості.

Знижується втомлюваність, фон настрою вирівнюється, стає більш стабільним, менш сприятливим до

перепадів.

В дітей старшого дошкільного віку почуття панують над всіма їх сторонами життя. Дитина 6 років може

бути стриманою і приховати страх, агресію, сльози. Але лише тоді, коли це дуже потрібно.

Найбільш сильним і важливим джерелом для хвилювань стають стосунки  з іншими людьми – дорослими

та дітьми. Потреба “бути хорошим” для оточуючих визначає поведінку дитини. Ця потреба визначає появу

складних багатопланових почуттів: ревнощі, співчуття, заздрість.

Емоції не розвиваються самі по собі. Змінюються установки особистості, її відношення до світу, і разом

з ними формуються і змінюються емоції. Виховання через емоційні впливи – дуже тонкий процес. Основним

завданням його є не пригнічення та викорінення емоцій, а правильне керування ними.


«Створюємо емоційне благополуччя дітей»

Шановні батьки!


Виростити  психічно здорову та емоційно

стійку дитину Вам допоможуть наступні

рекомендації:

- Оточіть дитину атмосферою психологічного комфорту: відмовтесь від непорозумінь та конфліктів,


категоричності, підвищених, необґрунтованих  та  незрозумілих  вимог  до дитини.


- Звільніть дитину від негативних переживань. Навчіться керувати власними  діями  та  висловами.


- Збільшіть емоційне спілкування з дитиною: цікавтесь її внутрішнім станом, переживаннями, бажаннями.


- Виявляйте любов до дитини обіймами, поглажуваннями, цілунками, ласкавим поглядом та теплим словом.


- Вселяйте віру  дитини  в  її  сили, можливості.


- Схвалюйте найменший успіх дитини, особливо невпевненої та сором'язливої.


- Будьте поруч з  дитиною  в  її  труднощах  і  радощах.


- Свої  зауваження  чи  побажання  висловлюйте  тактовно.


- Будьте терпимі та доброзичливі.


«Як правильно спілкуватися з дитиною

в період адаптації до умов ДНЗ»


1. Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в

дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите дитині процес звикання до садка.

 


2. Добре, коли зацікавите дитину ще до відвідування нею дитячого садка, викличете бажання йти туди. Для

цього під час прогулянок із дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою

дітей, розкажіть про їхнє життя у садочку.

 


3. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання  типу «Ну,

якщо не сподобається не будеш ходити у дитячий садок» дають дитині шанс маніпулювати батьками.

Найголовніше в цьому випадку витримати характер і не піддаватися на провокацію.

 


4. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем. Поговоріть із дитиною так, щоб

вона зрозуміла, що вже підросла і ходитиме до садка, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і

грається з ними.

 


5. Спочатку, перший тиждень-два, не залишайте дитину в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо

однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім не просто звикнути до суспільних вимог. Допоможіть їй.

 


6. Налагодьте ефективний зворотній зв'язок із вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають

дитину вдома (Маринка, Маринонька).

 


7. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє

елементарними навичками самостійності (одягатися й роздягатися, охайно складати свій одяг, їсти, тримаючи

ложку).


8. Дуже важливо навчити дитину гратися, адже такий природний для неї тип діяльності дає можливість

відволіктися від думки про батьків і формує в неї «ділову форму спілкування» з дорослими. Щоб гра була

цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки та способи дії з нею (з чашки

напувати ляльку чи ведмедика, у ліжечку лялька спатиме). Не можна залякувати дитину садком - це викличе

страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого середовища.


9. Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них.

 


10. Необхідно розширювати коло близьких людей, які приводять дитину в дитячий садок: не лише мама, але й

тато, сестра, дідусь, це значно полегшить прощання.

 


11. Надавайте значну увагу розвитку мовлення, адже дитина зможе висловити власні бажання, повідомити про

свої потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідати на запитання простим «так» чи «ні».

 


12. Прагніть оформити дитину в дошкільний заклад хоча б за два тижні до виходу матері на роботу, щоб можна

було поступово збільшувати тривалість перебування дитини в дитячому садку.

 


«Готовність дітей до шкільного навчання»

Сім’ю майбутнього першокласника чекають серйозні зміни – дитина готується вступити до школи. І багато в

чому успішність дитини залежить від правильної батьківської позиції. Саме в першому класі і діти і батьки

складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини, адже поганий шкільний старт

часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач.


Дехто з батьків вважає, що дитину можна підготувати дуже швидко перед самою школою, посилено

займаючись. Але це рішення не можна вважати правильним, тому що така «швидка підготовка» може сприяти

психологічному перевантаженню дитини. Саме тому завдання батьків, в міру своїх сил і можливостей,

намагатися підготувати дитину до школи – заздалегідь, щоб поліпшити їй подальше навчання та попередити

шкільну неуспішність.


Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але не менш важлива готовність психологічна.


Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:


1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути

школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; у володінні елементами

навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови

включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання

різноманітних шкільних обов'язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до

школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні

уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції,

легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і

школярами.


2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі.

Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку

в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності,

зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра

ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути

організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної

готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції

дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил,

виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети;

уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.


3. Розумова готовність дитини до навчання в школі.


Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку,


володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати


передбачені програмою предмети. Загалом розумова


готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну


обізнаність з навколишнім світом, елементи


світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і


окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті,


сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для


формування навчальних умінь і загалом навчальної


діяльності.


Формування умінь навчальної діяльності забезпечує


дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до


виокремлення навчального завдання і вміння перетворити


його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від


дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у


предметах і явищах тощо.



4. Психологічна готовність до спілкування та спільної

діяльності. Це важливе новоутворення обумовлене

зміною провідних типів діяльності, переходом від

сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної

готовності до спілкування та спільної

діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як:

нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати

спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.


УСПІХІВ ВАМ І БІЛЬШЕ ВІРИ В СЕБЕ ТА МОЖЛИВОСТІ СВОЄЇ ДИТИНИ!


Поради батькам щодо профілактики

виникнення страхів у дітей


1. Кожного дня потрібно виділяти час на спілкування з дитиною віч-на-віч, давати їй змогу поділитися з вами своїми таємницями, тривогами, попросити поради, допомогти.


2. У ставленні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості. А вони є у кожної дитини. Тож відшукуйте їх у свого малюка і плекайте, якомога частіше хваліть, підбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.


3. Повідомляючи дитину про певну вимогу чи заборону, робіть це у дружній формі, м’яко, без примусу або тиску.


4. Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір’ю.  Тож не варто намагатися за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, її бажання треба задовольнити.


5. Позитивний приклад батьків, які володіють своїми емоціями, - передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Тож поділіться з нею спогадами про власні дитячі страхи, розкажіть, як ви з ними боролися і перемогли. Слід також якомога частіше пояснювати, що в житті немає нічого страшного, що мама і тато сильні, а в разі небезпеки завжди захистять.


6. Навчаючи дитину малювати (писати), краще використовувати простий олівець із гумкою на кінці, щоб вона будь-якої миті могла витерти те, що вийшло невдало (усувається страх неуспіху).


7. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина не байдужа, за яких щиро переживає: в такий спосіб вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи.


8. Не варто дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята не вміють чітко розрізняти вигадку й реальність.


9. Реакцію страху можна іноді передбачити і запобігти їй. Так, скажімо, перед відвідуванням зоопарку раджу розповісти дитині, що не всі звірі там хороші і добрі, є також дикі та страшні. Тоді раптова агресивна реакція хижака не викличе в дитини переляку.


10. Слід зауважити, що частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, з ними не граються, рідко голублять, а натомість часто вдаються до  повчань і погроз, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини.


11. Найменше страхів помічено в дітей, які ростуть у родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. У таких родинах панує оптимістичний настрій.

 

 

 

«Соціальна невпевненість дітей: шляхи подолання»


Соціально невпевнені, а внаслідок цього агресивні, закомплексовані, закриті від

зовніш­нього світу та заглиблені в себе діти — проблема актуальна і серйозна. Як же

 

помітити, подо­лати соціальну невпевненість дошкільнят та запобігти?


Сучасне життя з його шаленим темпом, наси­ченістю різноманітною інформацією,

 

постійни­ми змінами й технічним оновленням ставить перед особистістю багато

 

завдань та вимог, серед яких — здатність швидко й безболісно пристосовуватися до

 

нього. Тому вкрай важливо з раннього дитинства формувати у малюка цю здатність, а

 

також вміння ро­зуміти навколишній світ і жити з ним у гармонії.


Для нормального розвитку дитина має зростати в атмосфері любові та психологічного


благопо­луччя. Якщо цього немає і маляті бракує батьківської любові, ласки, дружніх,

 

довірчих стосунків з людьми, які її оточують, то, безумовно, і загальний розвиток, і

 

особистісне становлення порушуються. Малюк за­кривається від світу, у нього

 

формується неадекват­на захисна реакція на оточення, що виявляється або у сплесках

 

агресії, або навпаки — у закомплексо­ваності. Для такої дитини звичними стають

 

почуття тривоги, вини, занепокоєння, гніву. Все це призво­дить до формування

 

соціальної невпевненості.


Соціально невпевнені діти — це діти, які не вміють гармонійно взаємодіяти самі з

 

собою та з навколишнім середовищем.


Ці малята мають неадекватну самооцінку, тому майже в кожній справі бачать

 

нездоланні перешко­ди, на які реагують по-різному: впадають у відчай, заливаються

 

слізьми, гніваються на світ і на себе або мовчки страждають, не підпускаючи до себе

 

нікого. Високий рівень внутрішньої тривоги спри­чинює довге і важке звикання малюка

 

до дитячого садка, потім до школи, далі ця проблема виявляєть­ся і в дорослому

 

житті.

Ознаки соціальної невпевненості на рівні комунікації:


· мовлення — тихе, незрозуміле, з довгими пауза­ми, часто з


повторами одного і того ж слова або ж навпаки — голосне, швидке, незв'язне;


· труднощі у передачі словами свого емоційного стану;


· мовчазність, небагатослівність;


· небажання називати своє ім'я;


· плаксивість;


· нездатність встановлювати зоровий контакт зі співрозмовником:

 

не дивиться в очі, відводить погляд;


· занижена моторна активність: сидить тихо, на­магається не


привертати уваги;


· міміка обличчя — в'яла: всміхається лише кути­ками губ.


На рівні соціальних контактів:


· уникає людей;


· не приєднується до групи дітей, що граються;


· не бажає розлучатися з батьками або іншими рідними;


· виявляє небажання вийти з будинку і спілкува­тися з

друзями;


· впадає у паніку в складних ситуаціях.

 

При спілкуванні з дітьми варто уникати висловлювань, які можуть пригнічувати:

 

постійних попереджень, суворих повчань, наказів; потрібно створювати атмосферу,

 

що сприяє виникненню спільних емо­ційних переживань і взаємної симпатії між

 

малятами.

 

 

 

 

21 жовтня 2016 року відбулося методичне

 

об’єднання практичних психологів


дошкільних навчальних закладів


«Алгоритм роботи практичного психолога

 

ДНЗ щодо психологічного супроводу дітей


з особливими потребами»

 

Практичним психологом було проведено просвітницьке

заняття з виховання толерантного ставлення до людей з

особливими потребами «Квітка доброти»

 

 

 

 

 

ГРУДЕНЬ 2016 РОКУ

 

Вихованці групи №6 (маленькі волонтери) відвідали ЗОШ №9 та зробили невеличкі подарунки

дітям з особливими освітніми потребами

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Останнє оновлення на Понеділок, 19 листопада 2018, 11:43